Дитя Чорнобиля

Пречудовий суботній ранок. Зателефонувала знервовано-претензійна пані. Сказала, що представляє об'єднання "Майдан" у Борисполі, і що їхні волонтери взяли під опіку хлопців із Борисполя та Бориспольського району (тих, які в 11 та 25 батальйонах), мають список усіх солдатів, возять посилки на передову. Поцікавилася, як працюємо ми - я пояснила. У відповідь почалися ще більші претензії, тон все більше накручувався: "Так от ВАШІ посилки на передову НЕ ДОХОДЯТЬ!!!! ВИ Ж ЦЬОГО НЕ ЗНАЄТЕ! Ви залишаєте посилки у штабі, а вони ПРОПАДАЮТЬ!!!". Тут я стала зупиняти її словесний понос: чекайте, ми посилки не кидаємо в штабі, посилки, які передають родичі, доставляють в руки. "ВИ Ж ТАМ НІЧОГО НЕ ЗНАЄТЕ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!ААААААА!!!!!!ВИ ВИСЛУХАЙТЕ МЕНЕ!!!!ПОСИЛКИ НЕ-ДО-ХО-ДЯТЬ!Я не знаю, як там броварські волонтери працюють, але - не доходять!!!Ви ж нічого не знаєте, а я кожні три дні під Міністерством оборони! У хлопців зараз ротація! У них ротація - ви цього не знаєте!!!! І там зустрічаю броварських хлопців - вони жаліються!". - "Стоп. Ми теж щодня спілкуємося з нашими хлопцями, і знаємо їхні потреби. Ви можете сказати, хто конкретно це казав? Назвіть прізвища".-"Я так не скажу прізвищ..Я не знаю..".-"То це ж не розмова. Вам хтось, десь, там щось сказав. Давайте конкретно - коли, де, імена, прізвища, звання, їхні телефони - буду з ними спілкуватися. З'ясуємо". - "Я просто спілкувалася з ними! І доношу це до Вашого відома, інше - не моя парафія! От там служить хлопець з району (називає село) - він сирота, ні батька, ні матері!!! І йому ще жодного разу!!!!Жодного разу не дійшла посилка!"-"Який хлопець?Назвіть його прізвище! Невідомо ж, хто йому, як і через кого передав посилку?"-"Я Вам просто кажу, що скаржаться!На броварських волонтерів дуже скаржаться! Посилки не доходять на передову, їх залишають у штабі, а в штабі їх переполовинюють! Мама пише список, що було у посилці, а там не все є! На броварських дуже жаліються! Кажуть - у них там такі написи, така реклама, а насправді!..От зараз я сплікувалася з однією мамою!.." - "Давайте мені імена, телефони людей, які скаржаться! Це безпредметна розмова!" -"Я сьогодні буду зустрічатися з цієб мамою, говорити.." - "Дайте мені її телефон!" - "Сьогодні з нею буду спілкуватися...Якщо погодиться, то зателефоную, дам її телефон...". (Чудово, розмова хоч на сантиметр зрушила з місця!). Десь на тому й завершилося.
Хто ще возить допомогу з Броварів - знайте і таке.
До речі, мене сьогодні зранку розбудила дзвінком одна мама з району - син від'їжджає у неділю. Буду сьогодні з нею зустрічатися й говорити - сподіваюся, все буде нормально й по-людськи (ну а як інакше?).

Потрібний примус чи щось таке, на чому можна гріти їжу. 7 теплих зимових спальників. Двомісний намет. Теплі речі, як завжди.

Просили мене одні люди надіслати через "Нову Пошту" їм деякі речі - інакше не було як. Потім ще інші звернулися. Не все, що треба, знайшла, але дещо з теплих речей між усіма розподілила й запакувала. Обидві посилки на Донеччину. В Донецьку відділення не функціонує. Тут надходить мені смс, що адресат посилку не забрав. Телефоную. А він не знав нічого, йому з пошти навіть смс не надсилали! Таке враження, що це навмисне робиться. Іншим двом (телефон маю лише одного з них) уже тиждень не можу дотелефонуватися. Поза зоною досяжності. Зранку приходить смс, що й ті не забрали посилку...Що робити, не знаю. Якщо вони автобатальйон, то їх кудись перекинути могли. А мобільний? У кращому разі - загубився чи розрядився. І як тепер?.. Пробачте, хлопці. Ви мерзнете. Я тут звалилася хвора і не знаю, як далі чинити. Мені телефонують постійно, без мене збирають посилки на 2 добровольчі батальйони. Усім треба теплі речі, спальники, грілки, ліки...

Тяжко фізично й морально. Лише за вчора...Готувалася забезпечити теплими речами та взуттям 9 хлопців із "Десни". Тут раптом прийшли троє, які зараз дислокуються в Семиполках, чекаючи на новий виїзд. Їм теж дали, що могли - поки ще не все роздали (тепла білизна, шкарпетки, взуття). Надвечір прийшла ще й та мати, в якої двох хлопців забрали. Обоє - ще на навчаннях - вже застудилися, один навіть у госпіталь потрапив. Сьогодні маємо їй ще ліків передати та два бушлати...По касках - просто істерика. Всім треба, мало де є, завжди дорого... Головне самій не захворіти. Сьогодні виступаю на флешмобі, присвяченому армії.

Сьогодні був день скарг. Приходили, телефонували - родичі. Мати-вдова з села, яка вже раніше зверталася: двох синів забрали. Вони ще на полігоні, та вже похворіли, висока температура. Одного ніби відпустять додому приїхати...Організовуємо для них бушлати. Ліки треба. Приходила родичка одного добровольця з батальйону, куди ми буквально щойно машину посилали. Його рідні якось і не знали, що ми збираємо і возимо. То передавали аж через вишгородських активістів. Тепер знатимуть. Хлопець там кухарем. Кілька місяців. На ротації ще не був. Але слава про кухаря, який дуже добре готує для солдатів, уже розлетілася далеко. То він, коли приходить машина з нашого міста, біжить зустрічати, і хочеться ж, щоб недарма. Тепер знатимуть родичі, передаватимуть персональні посилки для нього через нас. Ми тим часом купуємо теплу білизну та шукаємо каски "не за всі гроші". Місцеві ж бабусі допомагають, організувавши "батальйон пенсіонерів" - в'яжуть шкарпетки й балаклави.

Сьогодні у Броварах записували відеозвернення до військових - від перехожих на вулиці. Кожен міг сказати кілька речень. Деякі після запису звернення плакали, декого трусило; діти дуже добре реагували на пропозицію сказати кілька слів для бійців. Завтра з 14.00 продовжимо зйомку. Потім буде ролик - і в Інтернеті, й окремо відішлемо солдатам. Хочемо ще й записати від військових "зворотній зв'язок".
Поки була пауза і вільний мікрофон, вирішила і я щось сказати. Назвалася, сказала. І тут волонтер, якого попросили познімати, запитав:"То це ти - відома Лідія Стрельченко?". Чув про мене, а як виглядаю - не знав.
І таке кумедне трапляється.

Зранку шукаємо картонні коробки. Пакуємо і перепаковуємо посилки. Запитали в одному магазині, в іншому. Але щось не дуже вдалий день, бо нам дали небагато і не дуже великі, - що ж, інших немає. Усім пояснюємо, для чого ці коробки. Вирішили зайти до супермаркету АТБ - великий магазин, точно щось має бути. Зі спілкування з охоронцем і адміністратом з'ясували, що коробок вони не дають. Залишають собі. Потім здають їх на вагу. Справді, це ж важливіше, коли війна.

Жива. Живу. Хоч слухавку беру та розмовляю сьогодні лише у справах. А їх багато.
Половинка неділі пішла на розмови з тими, хто хоче допомогти, хто планує принести допомогу, забирання її в тих, хто вже зараз готовий її віддати, також поїздила разом з іншими хлопцями-волонтерами містом, нашими точками - крамницями, кав'ярнями, де ми поставили скриньки для збору допомоги військовим. Каски, які були загубилися при перевезенні з Європи до нас, і з якими я була попрощалася подумки, - знайшлися. Але тепер їх треба оплатити. 14 штук, по 80 євро кожна... Кошти потрібні. І скільки всього ще потрібно...
А мій коханий одружився. Вона приїхала тепер сюди. Заручився ще минулої осені. Але й після заручин були спалахи зі мною. А я? Чому я, все знаючи...Та тому що рвало від почуттів і тієї небаченої близькості. Багато що раціонально пояснити неможливо. Занадто багато спільного було (і є?), чи що. Та він зробив свій вибір. Він вирішив. Дуже сподіваюся, що не помилився. Весілля у госпіталі ще й зазняло телебачення. Вона - російськомовна блондинка з Донецька, з суто донбаською вимовою "ге", дуже вимоглива до подарунків і сувенірів. А я відходжу. Відступаю. Йому - кращає, він так само рветься на фронт, одержимий ідеєю повернутися. В особистому, як видно, щасливий. Постараюся зникнути. Свою місію виконала. Усе, що могла, зробила. А тепер... Є ще багато полів для діяльності.
Того ж дня змінила зачіску. Хотіла спочатку взагалі "під нуль", чи - майже "під нуль", а потім відчула, що ще трохи не готова. Вийшло дещо інакше. Уже дехто навіть встиг сказати, як мені з цією зачіскою добре. Знали б, що вона символізує для мене. Хоч кому яке до того діло. Мені головне лише позбутися тяжких снів. І далі, далі, далі...

У такий складний час дуже важлива підтримка. Дякуємо за щирий дитячий малюнок для солдатів і кошти до нашої скарбнички.
Тим часом Микола переводиться з київського госпіталя в Ірпінь. ( Read more... )

І ми продовжуємо. У степах ночі давно вже холодні, подекуди - люті. Зважаючи на те, що у бійців багато що з речей погоріло під обстрілами, а також те, що літо минає, дуже потрібне нове взуття (берці, кросівки), шкарпетки, форма, було б класно - термобілизна, шапки, балаклави, бушлати. Виділено певну кількість техінки на заміну, але треба її модернізувати, за що ми й хочемо взятися. На це треба зібрати кошти (ой, близько 500 тис. грн). ( Read more... )