Дитя Чорнобиля

Ніяк я не святкувала День волонтера. Для мене то не свято. Звичайний робочий день. Чи, запитували, запрошували мене привітати представники влади. Ні. Вони й ніколи не запрошували.
Так що ... https://brovary.net.ua/novyny/u-brovarah-nagorodyly-volonteriv-vybirkovo/
Притомлена я сьогодні.
Як підсумок дня хочеться виголосити дві фрази: "Усе до задниці" та "Ніколи не вір тому, що написано".
https://photos.app.goo.gl/Px5NN5dvKQmxxO9G3
Дякую всім, хто зі мною.

Цими днями пишу спогади й перечитую написане кілька років тому. Міксую у діалог із собою ж крізь роки.

Осінь барилася з опалювальним сезоном. Обдавала то холодом, то жаром. І ще один акорд - вдалося захворіти. Єдиний плюс такого стану - можна багато думати й багато читати. І від людей подалі. Бо дуже складно зараз спілкуватися. Особливо, як хтось нав'язується. Не такою уявлялася ця осінь, не такою. Та іншої - немає.

1. Спочатку - початок. Який із якихось причин далі не пішов. Він хотів влаштувати життя. Влаштовував. Його одруження. Моє віддалення і мовчання. Усе паралельно з початком і розвитком війни. Минулої осені. Він раптом пише. У мені щось ворухнулося. Погоджуюся зустрітися. Дізнаюся, що в нього триває процес розлучення. Що той шлюб був жахливою помилкою. Що про мене думав часто. Але не наважувався говорити, писати. Запитавши про мене, про ці три роки, одержав відповідь, на яку, мабуть, не чекав. Був шокований. Запропонував почати разом. Думав, що мене може злякати відстань, розлуки, чекання. Ні. Думала, що будемо враховувати всі старі помилки. Того пізнього і дуже холодного вечора проводжала на потяг - туди. А потім. Були складнощі, було різне. Було його чергове поранення. І відновлення. Був мій майже рік у режимі чекання, що все виправиться, налагодиться, буде. Його від'їзд. А потім повернення. Яке побачила. На фото. На його сторінці. Разом із жіночкою. Так зовсім недвозначно. Святкували її ювілей. Отак. Навіть не знала, що він у місті. І що тут же забанив мене у месседжері. Мені потім дехто казав, що все це нормально, і ніхто нікому нічого не винен, і не змушений щось казати і щось пояснювати. Я думала і думаю інакше. Якщо вже раптом хочеться крапки, то хай це хоч буде гарна крапка, а не ляп наприкінці. Не всі так вважають. Мені - не збагнути. Ця осінь приносить ляп за ляпом. Часто з'являється відчуття, що люди позривалися з ланцюгів. І нічим це не хочеться виправдовувати.
...Захоплені коментарі під фото. За кілька днів побачила, що з тих фото він познімав позначки себе.
...Навіщо було починати знову - не знаю. Готуюся вже не до режиму очікування - до режиму сомнамбули. Хтозна, на який час.

2. Брат раптом повідомив, що повертається додому. Його попросили. Наприкінці літа, приїжджачи у відпустку, привозив грамоти. Все було ок. Та що там. Навіть ще тиждень тому просив переслати зимові речі. Отже, збирався зимувати. І тут викликали, до ладу нічого не пояснивши. І от, їде додому. Розповість. Маю кілька версій, чому так. Можливо, "завдяки" кому чи чому. Побачу, яка з моїх версій підтвердиться.
Вміє ця осінь дивувати. Буквально щодня.

Хай у душІ завжди буде музика.
І у дУші теж.

Про що писати, коли немає про що писати?
Та як же, є про що.
Просто не хотілося до компа кілька днів підходити. Та й взагалі. З вихідних почала хворіти. Дурна застуда. Температура, що не хотіла знизитися. Два дні роботи пропустила. Хоч у роботі розпочався новий етап саме зараз.
Підопічні приходили з квітами й цукерками напередодні. А з хворобливого ліжка підняв репортаж про військові навчання https://www.youtube.com/watch?v=j6tE1-ZxKoc . Ось так, коли бачиш людину частіше по телебаченню (чи чуєш по телефону), ніж у реалі...Скучаю, хай як би там було.
Брат. Приїжджав у коротку відпустку. Не встиг оформити пільги (хоча б мінімальні, хоч документи подати). Тепер от надсилає мені довіреність. І це по кабінетах походити треба буде мені. Дай Боже, щоб швидко й нормально. Бо ж бюрократія - це одна з найгірших жестей у цьому світі.

Урочистості Дня Незалежності вдалося побачити лише у трансляції. Нікуди не ходили.
У брата завершується відпустка. Ще трохи - і на потяг...

Розвеселило сьогодні інтерв'ю Кравчука https://tsn.ua/video/video-novini/pershiy-prezident-ukrayini-vidverto-rozpoviv-pro-seks-zhinok-ta-druzhni-stosunki-z-nastupnikami.html

Дивитися на зірковий дощ. Загадувати бажання.

Дякую за день

Учора був останій день відпустки. Сьогодні - останній день липня.
Літо майже ніколи не виправдовувало якихось очікувань. Саме влітку плани найчастіше йдуть шкереберть. Саме серед літа відбувається найбільше всього незрозумілого. Тому засмучуватися чи ображатися - немає на що. Все закономірно. Є лише сподівання що-небудь владнати. Чи щоб хоч найближчим часом усе стало зрозуміліше. Буде серпень. І не лише він.