Дитя Чорнобиля

Три ключові станції метро "замінували". До центру стягують спецпризначенців. Мій брат саме у цей час опинився там - поїхав у центр у справах, до банку. Зараз він на провулку Шевченка. Стараємося тримати з ним зв'язок; повідомляє ситуацію. Туди ж поїхала і моя подруга Олена, вона ще зранку мені писала, чи я не там.

Нарешті серед нудно-сірого океану невиразної агітації "уменеємрія" з'явилося щось притомне.

На вихідних побачила таку рекламку в метро, але не зафіксувала. Знайшла фото цієї штуки у знайомої. Якщо лише 4 рядки такі, - то уявляю, яка там збірка. Усе ж кожен має робити свою справу, а не хапатися за все разом. Тим паче, не писати про речі, які не дуже собі уявляє.
P.S.Відродження журналу "Дніпро" - це супер. Але бізнесмену чи менеджеру іноді краще так і залишатися у своїй стихії. Знаю режисерів, які так собі актори, але знімають чудові фільми (бо знайшли своє місце), або головних редакторів, які наче "ніякі" журналісти, але можуть класно організувати роботу редакції. І жодних обрАз.

На вихідних їхала у метро. На одній із зупинок заходить дідок, який має намір співати, збираючи у пакетик, хто скільки дасть.Він буквально на мить випередив фольклорний жіночий ансамбль, тож співачки так і залишилися на платформі.Двері зачинилися.І щойно дідок проспівав перший рядок, як із іншого кінця вагона йому відповіли початком тієї самої пісні, але з музикою.Дідок замовк і зупинився коло дверей.А з того боку наростав звук.Двоє хлопців грали - на скрипці та гітарі, а дівчина - співала: "Ой, радуйся, земле".Коли вони майже доспівали, пройшовши весь вагон, змогла розгледіти їх краще.З собою вони тягнули ще й звукопідсилювальну установку - дівчина співала у мікрофон.На ній були камуляжні штані.

...Нарешті маршрутка дісталася кінцевої зупинки. Я швидко пішла до метро. Нові знайомі не пішли за мною. Дуже сподівалася, що у напівтемряві маршрутки вони мене не дуже добре розгледіли, а з перепою – не запам’ятали. Упевнившись, що за мною немає «хвоста», сіла у метро.
(у трьох частинах писала, бо жж, тварюка, більше не пропускає дуже довгі записи)

Гостювала вчора у друзів у Вишгороді. Запрошували залишитися переночувати, а зранку вже поїхати додому. Але відмовилася, бо завтра мала певні справи і вирішила, що краще поїхати пізно ввечері. Сіла в маршрутку. Точніше – стала. Бо саме для мене місця не лишилося. Та постояти до Києва – це нормально, головне – швидше доїхати.( ......... )

Здійнила звичайний людський подвиг. Спеціально поїхала на три нововідкриті станції київського метро: Деміївську, Голосіївську, Васильківську. Кожна з них має свій стиль, свій колір. Багато людей просто каталися на ці станції. Фотографували приміщення й самі фотографувалися на станції. Пасажири там були такі урочисті, усміхнені. Виходячи з вагона, зупинялися на платформі з зачудованими поглядами. Дух ейфорії носився за потягами. І був трохи заразний. Мені особисто від відкриття цих станцій нібито ні жарко, ні холодно, а теж ставало весело. Дочекалися. ( тут )

Одеса. Роки з три тому. Трамвай. На одній із зупинок заходить хлопець. Із тих, що продають-рекламують усякі дрібниці. Починає розповідати про товар. Російською. Один із пасажирів запитує: "А чому не державною мовою?" Чувак-продавець швидко почав виправдовуватися, що може і українською, і не тільки, і що знає взагалі-то кілька мов...Та довго це не тривало.Тут підлетіла кондукторка. Баба однакових габаритів у довжину і ширину.Виправдовування миттєво перервала заявою: "Да если я в своём трамвае хоть от кого-то услышу мову, он у меня сразу отсюда вылетит!" Тоді став виправдовуватися пасажир. Мовляв, то так пожартував.
____

Житомир. Тролейбус. До салону зайшли кілька десантників-строковиків з командиром. Везли прапори та ще якісь речі для урочистої ходи до Дня десантника наступного дня. До них підійшла кондукторка. І, дізнавшись, хто вони, почала: "Ой, так це ви десантники! Це ви завтра в мене в тролейбусі будете п'яні валятися!!!Навіщо ви мені тут треба?!.." Один із солдатів, не так у бік кондукторки, а більше кудись у простір, промовив: "Поговори, поговори тут ще...Буде твій тролейбус перевернутий вниз рогами".