Дитя Чорнобиля

Напишу і свою історію.
Мені було 17 років. Закінчила 1-й курс. Якраз десь півроку тому навчилася сяк-так плавати.
Поїхали на Десну. Літо було дощове. Береги суттєво розмило - рельєф змінився майже до невпізнаваності. Рівень води піднявся у кілька разів. А сама вода була настільки мутною, що дна тупо не видно. Навіть за сантиметр від берега. І течія нєхіла.
За усіма правилами безпеки лізти туди не треба було. Але щось мене смикнуло.
Поряд були ще батько і брат.
Нафігась я почали плисти від берега. Але тут хвилею мене віднесло далі. І зі своїми здібностями плавця я не зуміла повернути до берега. Течія була сильніша. Це побачив батько. Він якось намагався допомогти. Але тоді я думала, що річка може через це затягнути і його, то хай уже краще мене одну...
Подумала про життя. Може, вигрести не вдасться.Як мало.Чому так мало?..Чогось привидівся власний труп.Він мав би бути нерухомий і світло-синій.І холодний. Як його витягатимуть?..З ким не встигла попрощатися?Чого не встигла зробити? Чого так і не прожила?..У цей час з"явилося нелюдське - як ніколи - бажання жити.Просто жити.Врятуватися зараз.Будь-якою ціною.
Під ногами не було дна. Сіро-коричнева вода байдуже плюскала навколо і мовчки затягувала.
Нарешті. Хвилі вдалося перебороти. Усе продовжувалося кілька хвилин. Але як важко. Скільки усього подумалося за цей час...
Виповзаємо на берег. Мокрий пісок. Поряд стирчить якась зламана арматура. Мені пощастило вхопитися за вербову гілку, проносячись повз неї. Хороше дерево.
Життя продовжувалося.І через хвилину - як не дивно!- я вже посміхалася, сміялася і приколювалася над тим, що відбулося. Але це була наука.
____

Найбільший прикол - не в цьому!!!

Невдовзі після цього випадку я прочитала у газеті інтерв"ю Яни Клочкової. Олімпійської чемпіонки з плавання. Володарки золотих медалей. Можна сказати, найкращої з цього спорту в світі.Так от.
Вона розповідала, що якось їй друзі на відпочинку запропонували поплисти на острів в океані.За пару кілометрів. Але вона, незважаючи на свої здібності, не ризикнула. Відмовилася.
Більше того. Далі вона розповіла, що якось була на морі. Кілька тижнів. Тільки у воду зайти не відважилася. Бо не видно дна. Небезпечно. Тому тренується вона в основному у басейні. Там зручно, не дуже глибоко, вода чиста, світла, добре видно дно...
Я згадала тоді свій недавній випадок. Без коментарів.

Бережіть себе.

Але не будьте боягузами:)