Дитя Чорнобиля

Тиждень тому була на концерті Вахтанга Кікабідзе в Києві. Знову переслуховую деякі пісні. Мало є людей з такою мудрістю та глибиною. Якось треба знайти змогу поїхати до Грузії. Але це все поки що у мріях. Зараз хочеться спокою. Та де ж його взяти.

Частина І. Читати у мінорній тональності.
Нав'язалася одна пісня. Ненавиджу. Вона не погана, але - не мені, не зараз. http://www.youtube.com/watch?v=PIO7ri1rNVU . Переслухала багато-багато іншого, щоб якось перебити її. Зробивши все заплановане на день, ввечері за звичкою пішла на стадіон. Зайшла до парку. Чудове літнє повітря. Як мені мріялося погуляти цим парком, ось такими вечорами - з ним. Обставини складаються інакше, не так, як нам іноді мріється. Налаштовуюся на навантаження. Заходжу на стадіон. Стаю за критими сидіннями. Там маю на огляді майже все, крім входу, а мене побачити - складно. Починаю розминку, м'язи в чудовому тонусі. Дивлюся на рожеве небо, захід сонця. Чути звук потяга із залізниці. У той бік - його вулиця, дім, він...Відчуваю, що за хвилину почну схлипувати.
Частина ІІ. Читати у якій завгодно тональності.( Read more... )

Мій брат вчора в такою насолодою гортав журнал про мотоцикли...хотів відкрити собі водійські права на мотоцикл...а сказали, що здавати треба приходити зі своїм мотоциклом, а в нього поки ще нема...тільки мотороллер,який можна назвати купою металобрухту...а мотоцикл - це його,поки нездійсненна, мрія...
він для неї працює...згадую Сашка Ушкалова, який теж дуже хоче собі такий транспортний засіб, але з певних причин не може його мати...дивно.мій брат чимось схожий на Сашка.дуже-дуже віддалено, але схожий...
А в мене немає такого фанатичного захоплення технікою.Був колись велосипед -
і той вкрали...моя мрія зараз не зовсім матеріальна.гроші, престиж - це далеко не все."крута машина", "престижна робота"...від цього нудить. і шлунок псується.а в мене так виходить, що я найчастіше хочу чогось...зовсім не крутого...і того, за що або не платять, або платять те, що навіть копійками назвати не можна...я так ніколи не виберуся зі злиднів, але інакше не можу.
я піддаюся миттєвим поривам серця і розумію, як це насправді класно...ще я пересвідчилася, наскільки огидною є робота журналіста.в мене тепер назавжди буде алергія на неї.я хочу працювати у школі, з дітками, і це бажання тільки посилюється.з осені, думаю, все буде добре, і я забуду про всі неприємності, в тому числі й проблеми зі здоров*ям.до речі, про наболіле.колега готує статтю про те, що країною керують хворі політики:президент-отруєний, прем*єр-
лікує коліно за кордоном,а ще один міністр взагалі лікує невідомо шо...а хто напише про незадовільний стан здоров*я однієї журналістки?...