Дитя Чорнобиля

Коротко про сьогодні. Добре, що не поїхала і навіть не дивилася трансляцію Віча. Лише записи. Ну що ж, якщо "за 5 хвилин" міський голова буде й далі в такому репертуарі, то до кінця свою каденцію явно не добуде. Але це хай уже кияни з ними розбираються, як і з усіма тими, кого понавибирали.( Read more... )

Прийшла до київського музею-квартири Павла Тичини. Принесла від себе канцтовари - вони збирають для допомоги школярам http://vzahalinijak.livejournal.com/510673.html. Мені подякували, розпитали трошки, хто я.
Стомлена-забігана, повернулася додому. Аж тут мені телефонують. Із музею. Здивувалася. Мені працівниця сказала таке. Водночас зі мною до музею зайшов ще якийсь чоловік. Чи не зауважила я за ним нічого підозрілого. Бо після того візиту з музею пропав комп'ютер. Працівники в трансі. Я, звісно, пам'ятаю, що якийсь чоловік там був, але глянула на нього лише побіжно, особливих прикмет, на жаль, не запам'ятала. Можливо, то й не він, але хоч би зачіпка була. ( ... )

Момоволі була свідком розмови двох матусь. Одна жалілася іншій: не любить, коли її 12-річна донька приводить додому подруг, тоді як вона відсутня. Потім розмова якось перейшла на те, що якась її знайома працює чи то вчителем молодших класів, чи дитячим психологом, і бачить, як важко дітям, які пішли до школи "по-новому", з 6 років, вчитися. "Вони ж ще не готові. Вони ж іще з іграшками до школи ходять. Ну так а що?.." Далі розповідала, що свою доньку віддала до школи у неповні 7 років, а могла б у неповні 6, та зробила правильно.
Чесно кажучи, не бачу зв'язку між віком та здатністю чи нездатністю вчитися або ж організованістю. Тут багато залежить від моральної готовності самої по собі. І якоїсь внутрішньої зрілості, так би мовити.
Згадую, як мій молодший брат свого часу пішов у шість, а сім йому минуло за два з половиною місяці. Був наймолодший у класі. Це не заважало добре вчитися. Та ще й ходити на гуртки за зацікавленнями після уроків. Іграшки лишав вдома. Якщо хотілося - грався у вільний час.
Піду в "дєбрі". Згадаю аж свій перший клас. Білі фартушки...У класі, пам*ятаю, були учні, які поводилися дещо дивно. Могли принести до школи ляльку чи машинку.Раптом витягти посеред уроку та поставити на парту. Мене це дивувало, якщо не сказати - шокувало. В основному після зауважень вчителів до таких доходило, що роблять не те. Але були двоє - хлопець і дівчина - на повному неадекваті. Ігнорували будь-які зауваження. Тягали у портфелях іграшки, хвалилися ними. Обоє були пізніми дітьми та дуже розбалуваними.Та й пішли вчитися не у 6 років, а ближче до 8-ми... Тому якось не проймає мене жаль до сучасних 6-річок. Цинічна тьотя.

у п"ятницю був останній день мого перебування на практиці у школі.Я уже дуже звикла до всього, тому не горю бажанням повертатися на пари...Діти мене полюбили.А вчителька укр.мови та літератури, яку ми з напарницею-одногрупницею заміняли, коли дізналася, що я пишу вірші та ще й стала дипломантом конкурсу, попросила мене принести їй свої твори - з автографом.Я й принесла.В останній день.Вона дуже дякувала, а від мого побажання в автографі ... розплакалася.сказала нам, що ми дуже хороші дівчата, головне - скромні, а що красиві - то це само собою...Вона до нас звикла, просила, щоб заходили, якщо щось буде треба.Мене пообіцяла обов"язково запросити на який-небудь поетичний вечір до цієї школи.
Це була чудова практика.Із вчителькою-наставницею, слава Богу, пощастило.

НЕ ХОЧУ НА ПАРИ!!!!!!!!!!!!